Фальшивий гамбіт

Практично тотальний розгром позасистемної опозиції в Росії матиме свої наслідки. І ці наслідки можуть бути зовсім неочікуваними для влади Кремля. На початок літа репресивна машина повністю захопила ініціативу і насолоджується перемогою. Позасистемна опозиція знекровлена, виснажена і, на певний час, відсторонена від боротьби на федеральному рівні.

Лідерам опозиції влада не залишила шансів на продовження діяльності. Як сказав засновник «Відкритки» Михайло Ходорковський: «Не бачу сенсу лягати під танки!». І він такий не один. Багато хто з активу опозиційних організацій вже виїхав з Росії або збирається відбути у політичну еміграцію. Продовжувати боротьбу під страхом практично неминучого арешту більшість з них не збирається. Переходити у «підпілля» немає ніякого сенсу. Справа, яка не принесла відчутного результату навіть у «псевдосвободному» режимі із «підпілля» приречена на провал.

У розгромленої позасистемної опозиції більше немає ні повноцінних організацій, стратегій та фінансових ресурсів, ні лідерів та співробітників. Вона практично позбавлена і інформаційних можливостей – доступу до масового читача або глядача. Підхід влади до регулювання інтернету в цілому і соціальних мереж зокрема радикально переглядається. У самий найближчий час контроль над «нелегальним», а по суті, політично неугодним інформаційним контентом в інтернеті буде кардинально посилено.

Роскомнагляд переглядає всю систему відносин з іноземними IT-компаніями (уповільнення Twitter, загрози Google, тиск на YouTube та ін.), вимагаючи видаляти «неправильні» і просувати «правильні» пости або відео. У наглядового органу також є всі інструменти, щоб блокувати сайти, окремі сторінки, змушувати знімати публікації і переслідувати тих, хто цьому чинить опір. Якщо додати сюди поправки про регулювання «просвітницької діяльності», однозначно представляє загрозу як для російської науки і освіти, так і для будь-якої публічної опозиційної активності.

Зрозуміло, що ніякі репресивні дії влади не змінять настрої суспільства в цілому. Не зменшать рівень невдоволення та соціальної напруги. Криза діючої путінської влади нікуди не дінеться і Росія раптово не прокинеться у вільному демократичному майбутньому. Так не станеться ніколи. Кремль своїм хворобливо-амбітним імперським правлінням довів людей практично до кипіння. І ця «пара» обов’язково прорветься через тотальні заборони та кордони «кривавої гебні». Колись…

У ситуації, коли Путін практично перетворив власну країну на поліцейську державу – ворога «своїм і чужим», єдиною формою спротиву такому правлінню може стати не спротив, як дія на федеральному рівні, а спротив на регіональному, менш дратівливому для амбітного Путіна, рівні. Регіональна протестна діяльність не менш дієва форма спротиву режиму. Постійний підрив легітимності влади губернаторів публічною критикою, а об’єктивні приводи для такої критики «намісники Путіна» завзято створюють кожного дня, врешті решт призведе до повного розмиття легітимності самого «імператора». І ніякі управлінські рішення та перестановки, зважаючи на повну кризу діючої влади, не допоможуть «на місцях» поліпшити життя простих людей. Тим самим покращити їх відношення до влади. Немає в «гебешному резерві» справжніх дієвих управлінців. А брати когось із складу тієї самої опозиції, навіть системної, Путін не буде. Він не зможе дозволити собі «дати слабину». Тому для антирежимної регіональної діяльності «на місцях» не «пахане поле» приводів.

Більш за все, що найближчим часом на регіональному рівні з’явиться багато локальних політичних проектів. Представники розгромленої позасистемної опозиції будуть шукати застосування своїм вже накопиченим політичним навичкам.

«Масла у вогонь» піддає і неоднорідність та криза системної опозиції. Більш опозиційно налаштовані активісти системних партій (насамперед «Яблуко» і КПРФ) вже стали серйозним головним болем для свого партійного керівництва. «Яблуко» було змушене провести серйозну партійну реформу, щоб відсікти всіх, хто занадто «відхиляється» в сторону позасистемної опозиції. КПРФ на останньому з’їзді знизила статус тих «ненадійних», кого влада вважає «навальнятами». Частина членів цих партій відверто невдоволена політикою «угодства до влади» власного керівництва, тому залюбки підтримають більш близькі до себе форми спротиву режиму.

Однак головним двигуном для масових акцій будуть не опозиціонери та її окремі лідери, а сама влада Кремля. Саме її помилки, як правило, грали роль тригерів багатотисячних акцій в Москві у 2019 році і в Хабаровську у 2020 році. Відверта помилка влади з посадкою Навального спровокувала в січні-лютому 2021 року акції спротиву не тільки у самій Росії, а й за її кордонами. Безумовно, ці акції проводилися практично за відсутності дієвої координації на центральному рівні, без яскравих лідерів руху. Але, як показує білоруський досвід, стихійним масовим невдоволенням можна управляти і без лідерів. Тим більше, що вони обов’язково з’являться.

Автор : Юрій Федоренко.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *